Гонорея
- друга венерична (інфекційна) хвороба
- передається переважно статевим шляхом
- цервікальний канал
- пряма кишка
- кон’юнктива
- нестійкі у зовнішньому середовищі (швидко гинуть від висушування, кип’ятіння, при дії дезінфікуючих речовин);
- стійкі в організмі людини;
- при хронічному перебігу – можуть утворювати капсули або L - форми, стійкі до антибіотиків;
- містять речовину, подібну до людського групового ізо-антигену В – цитопатогенетична дія на еритроцити людей із групами крові В (III) і АВ (IV) – розвиток ускладнень. Їх поділ здійснюється кожні 15 хв і в цей час вони найвразливіші для антибіотиків (у випадках гострої гонококової інфекції концентрація антибіотика повинна бути високою, постійною і нетривалою). Гонококи за допомогою поверхневих виступів можуть прикріплюватися до поліморфноядерних нейтрофілів, тоді вони стають резистентними до фагоцитозу. У випадках гострої гонококової інфекції гонококи знаходяться переважно всередині лейкоцитів, а хронічної – в лейкоцитах і позаклітинне. Вони можуть фагоцитуватись трихомонадами і залишатись життєздатними у них тривалий час. Цей факт має значення для планування лікування у випадках змішаних трихомонадно-гонококових уражень. Особливо слід наголосити на тому, що постійно збільшується відсоток гонококів, які продукують бета-лактамазу (пеніциліназу) і стійкі до впливу пеніциліну, який уже втратив роль основного антибіотика у лікуванні цієї інфекції. Із 4 основних серотипів гонококів найвірулентнішим вважають перший, який часто призводить до розвитку хронічної патології. Гонококи 3-го серотипу схильні спричиняти розвиток асимптомних форм, які можна діагностувати лише бактеріологічним та іншими чутливими методами дослідження.
Гонококова інфекція має переважно вогнищевий, місцевий характер, рідше одночасно або послідовно виникає кілька вогнищ ураження і надзвичайно рідко вона набуває генералізованого характеру (дисемінована гонококова інфекція, гонококовий сепсис). Гонококи досить швидко фіксуються за допомогою ворсинок на поверхні слизових оболонок і через міжклітинні простори впродовж 3-4 днів досягають субепітеліальної сполучної тканини, обумовлюючи розвиток запальної реакції, у вогнища якої мігрують нейтрофіли, лімфоцити і спричиняють утворення гнійних виділень.
Антигени гонококів здатні сенсибілізувати організм, пригнічуючи чинники природної резистентності (лізоцим, комплемент тощо).
Джерело зараження — хвора на гонококову інфекцію людина.
• основний — статевий;
• при статевих збоченнях (орогенітальні, гомосексуальні контакти);
• побутовий — рідко, переважно заражаються дівчатка до 3-4 років, іноді 6-7 років, через забруднені виділеннями від хворих на цю хворобу постіль, рушники, предмети догляду тощо;
• під час пологів від хворої на гонококову інфекцію матері (ураження очей, піхви у дівчаток). Інкубаційний період — 3-5 днів, можливі випадки до 10 і більше днів.
Класифікація гонококової інфекції
А 54.0 Гонококова інфекція нижнього відділу сечостатевого каналу без абсцедування періуретральних, або придаткових, залоз.
А 54.1 Гонококова інфекція нижнього відділу сечостатевого каналу з абсцесом періуретральних, або придаткових, залоз.
А 54.2 Гонококовий тазовий перитоніт.
А 54.6 Гонококова інфекція аноректальної ділянки.
А 54.8 Інші гонококові інфекції.
А 54.9 Гонококова інфекція неуточнена.
З клінічних міркувань
за перебігом розрізняють:
• свіжу гонококову інфекцію із гострим, підгострим і торпідним перебігом, яка триває не більше 2-х місяців;
А 54.0 Гонококова інфекція нижнього відділу сечостатевого каналу без абсцедування періуретральних, або придаткових, залоз
